Скинув панцир дзвінкого бруку
На суху ялинову глицю,
Славу краєм веде за руку
(Ще в козацькій вінчавсь каплиці)
Шрами стін цих ще й досі свідчать,
Як іскрились шаблі Максима,
Дзвонять роси в принишклу вічність.
Що стоїть за його плечима —
Та відлунює в горах пісня,
Буйновітра, чистоголоса,
Багряніє зоря провісна,
Гей, над краєм повноколосим.
Крізь тривога й роки буремні
Сяє в серце моє незмінно:
Гордий Крем’янець — сизий кремінь
В віковій стіні України.
- Наступний вірш → Марія Хоросницька – Вулиця Руська
- Попередній вірш → Василь Ґренджа-Донський – Святий вечір
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші