Як серед вічності, могили серед ночі,
Покинуті (ніде ані душі),
Лиш річка поруч щось собі торочить
І тихі наслухають комиші;
Козацтво спить. Сплять по домівках люди,
Течуть, як сльози, зорі на хрести,
Де їжакевич ходить, славу будить
Гарячим пензлем… Доле, посвіти,
Нехай онуки – душі не збіднілі
Урочу тризну справлять у віках,
Де бойовище вкрили теплі ріллі
І пам’ять храм воздвигла на кістках.
… Рідіє ніч, як бір густий. Світає.
Золотить бані сиворосий день,
І в тихих дзвонах пам’ять повертає,
По душах наших висушених йде.
