Так і живемо – ніби померли,
Ви – для мене і я – для вас,
Але долине, наче з Говерли,
Голос далекий, мовби воскрес,
З тих, що збиралися на Парнас,
А то виявився Еверест…
Переживаючи радісний стрес,
Дякуємо, що згадали про нас
Справді, як мертві, часом затерті,
Де як живий до сьогодні Тарас.
Хтось потішає, що після смерті
Ще озвемось, як згадають про нас.
- Наступний вірш → Степан Бабій – Величальна
- Попередній вірш → Степан Бабій – Стражденний світ
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші