Я мов мембрана:
в шелесті, в шумах, в згучанні…
Я чую, як згуки проходять крізь мене,
від мене і далі…
– Згуки людей,
що родились раніше,
і тих, що народяться після,
і тих, що живуть і працюють зо мною…
Людино, я завжди з тобою!
Ось ти повертаєш додому;
галуззя пройдених літ
шумить за тобою —
галуззя літ, що колись розцвітали
й давали плоди.
– Людино, це ж ти! – шумить надо мною,
крізь мене і далі, – руки свої простягаєш
в прийдешнє,
за обрії наших орбіт.
– У новий золотіючий світ.
- Наступний вірш → Степан Бен – Житом, калиною літо цвіло
- Попередній вірш → Віктор Гудим – Недорід
(Оцінок ще немає)