Ми од Сонця пішли – ні стежок, ні сліда.
І закрилася мороком твердь.
Там у них на горі шаленіє Біда,
Дикий регіт, безумство і Смерть.
Там у них – у живих, там бенкет перемог.
Там їм Сонце влуча, розбиває серця.
Ми ж проходим у Тьмі без мети, без дорог,
Наша путь, темна путь без кінця.
О, як страшно блукать серед вічної тьми.
О, як маряться світ і огні.
Та в дорозі безмежній не відаєм ми,
Чи ми вернемось знову, чи ні.
Ми йдемо… Ми одні. Незчисленний наш ряд.
Нас не вабить, не манить мета.
О, як прагнем ми знову вернуться назад,
Де єсть Сонце, і Смерть, і Біда!
- Наступний вірш → Яків Савченко – Перстень
- Попередній вірш → Яків Савченко – Не дано
(Оцінок ще немає)