О, всі присудились Нічному.
Єсть черга для всього і всім,
В покірності вийдуть із Світлого Дому,
Щоб вже не вернутись і бути з Нічним.
І двері замкнуться. І ясно їм стане…
І зробляться мармуром їхні серця.
І кожний безслізно догасне, дов’яне —
І будуть блукать без кінця, без кінця,
І будуть, як тіні. Як привиди ночі.
О, довга! О, темна безмірна їх путь!
Їх пам’ять Горіння забути захоче,
Лиш Світлого Дому не схоче забуть.
І будуть, як тіні. І будуть в Нічному.
І зробиться кожний горбатим, сліпим.
І завше шукатимуть стежку до Дому,
І стежки не найдуть довіку в свій Дім…
