Співає од віку Звіриная кров.
Од віку. Од темних, од хижих дідів.
Хтось кинув нащадкам страшну
Хоругов, —
Безумне Прокляття із пітьми віків, —
І от заспівала звіриная кров…
І от заспівало залізо і мідь.
Навколо, усюди. Внизу, в вишині.
Хто світлим родився – серця погасіть!
Хто слухать не в силі – згоріть на огні!
Бо кров’ю співають залізо і мідь.
І завше. О, завше! Століття, віки.
О, чорна легенда! О, казка страшна!..
Течуть, висихають великі річки,
Лиш вічно говорить Прокляття луна,
Лиш дихають кров’ю минулі віки. —
Залізом, і міддю, і голосом труб!..
І кличуть безумних, сп’янілих зовуть
На дикі турніри, до помсти, до згуб…
І падають трупи… І трупи гниють…
А Кров шаленіє у голосі труб…
А Кров скаженіє – звіриная кров!
І тіні танцюють кривавих дідів.
І з ними несем ми страшну хоругов,
І всі ми закляті Прокляттям віків…
А Кров скаженіє і п’є нашу кров!..
