Мій старий білокамінний дім
Знов сумує в мовчанні за мною.
А весняний прокотиться грім
Небо райдугу вигне бровою.
Вийде мама моя на поріг,
Скине з пліч одинокості втому,
Скільки в світі широких доріг —
Всі до отчого стеляться дому.
- Наступний вірш → Степан Будний – Троє
- Попередній вірш → Степан Будний – Пройшла гроза
(Оцінок ще немає)