Степан Будний – Вдова: Вірш

Що в твоїх затаїлось очах?
І що сниться тобі по ночах?
Може, згублена юність твоя?
Може, милого рідне ім’я?
А було, пам’ятаєш, було…
Лиш кудись за тумани пішло,
І дзвінкі паровозні гудки
Рвали серце твоє на шматки.
Не вернулось, згубилось, нема.
Ти сама.
Ти сама.
Ти сама.
Під Варшавою – люди в теплі.
Під Варшавою – воїн в землі.
У сусідок – веселі сини, –
Ясночолі стрункі ясени.
У сусідок – і дочки ростуть, –
Наче рожі в городі цвітуть.
А у тебе нікого нема.
Ти сама.
Ти сама.
Ти сама.
Ще я к перше, бадьора хода,
Кажуть люди: іще молода.
А у тебе звучать крізь роки
Паровозні тривожні гудки.