Я нап’юся вітру польового.
Досить горя, болю і плачу.
І до неба, неба голубого,
На весняних крилах полечу.
Будуть ще світанки малинові,
Хороводи яблунь у саду…
Дуже часто я тепер розмови
З Лесею опівночі веду.
- Наступний вірш → Степан Будний – Моє Тернопілля
- Попередній вірш → Степан Будний – За мною верби плачуть над Серетом
(Оцінок ще немає)