За мною верби плачуть над Серетом
І береги з високим очеретом.
Цвітінням білим зацвіла ожина,
Де отчий дім, де матінка єдина.
Її втішають добрії сусіди:
«Вже скоро син, вже скоро син приїде».
А я лиш нишком плачу опівночі
І від людей ховаю мокрі очі.
Та в рідний край мене діброви кличуть,
І добрих літ мені зозулі зичуть.
Бо ж білим цвітом зацвіла ожина,
Де отчий дім, де матінка єдина.
