На Щекавицю знов ходив,
Шукав ізнов Глибочиці.
Ми стільки сплюндрували див,
Що заридати хочеться…
Де Старокиївська гора,
Стаєм дедалі нижчими.
Вже Сагайдачного Петра
Святі останки знищили.
Прадавні пагорби січем
Над пращурів засмутою.
Стоїть Валькірія з мечем
Ганьбою над Славутою.
Огром фреонами пропах.
Пилюку й чад вінчаємо.
Все менше гумусу в ґрунтах,
Небес озон втрачаємо.
І на Троєщині — біда,
І лихо в Голосієві…
Отрутою стає вода…
Діброви смертю всіяні…
І трагедійно нависа
Лиха незгасла станція…
Врятує, може, світ краса,
Якщо вона зостанеться.
