Гордо гинули Гракхи та Брути.
Спартака порубали презлі…
Сходить сонце в рожевім брилі.
Ах, чи можна спокійним бути
На оцій шаленючій землі?
Кинув Ленін жахливу грімницю —
Катувань та облуди слів…
Із собору зробили ми хлів.
Сієм щедро вкраїнську пшеницю,
Та не в кожного нині є хліб.
Солов’ї не витьохкують в зоні…
І не житечко в зоні — зона.
Що робити? Чия тут вина?
Запитання кинджально-резонні,
Мов пустеля, реальність сумна.
Чи за це запорожці вмирали
В хмарі стріл, у бряжчанні шаблюк?
Чи за це погибав Кармалюк?
Є реальність, а де ідеали?
Чом достаток здебільша в падлюк?
Не юрби, не доби вередливість —
Розтривожені очі людей…
Чезне мова. Моральність паде.
Є закони, а де справедливість?
На грядуще надія де?
Внук сміється — як музику чути…
Річка в’ється…
“Тьох-тьох” у гіллі…
Я іще не в золі,
не в зелі…
Певне, можна щасливим бути
І на цій нещасливій землі?
