Оса вкусила. Жалять комарі.
Погрожує із-за куща гадюка.
Нові недуги. Болячки старі.
Житейська проза, суєта і мука.
Історія боріння добрих й злих,
Хоча добра замало сотворили.
Історія повстань, страждань і лих,
Вікторія не правдоньки, а сили.
“Ізнов заангажовані пісні?
Ізнов про давні січі та страждання?
Кому потрібні ці рядки пісні?
Нам радощі жадані — не ридання!”
Про радощі я, хлопці, й говорю —
Несу, як дівка воду, пригорщами.
Прекрасний, дивний світ боготворю —
Із градом й життєбризними дощами…
Життя — важке змагання вікове,
Де твориться гармонія в потребі.
Це вуженя, що озером пливе,
Цей їжачок, цей краб, цей стриж у небі.
Те в радощах потрібне, те — в біді,
Стає усе колись комусь в пригоді.
Тобі не стало? Не журись й тоді:
Ти не один в огромі.
В цій господі
Ти не владар, але і не слуга,
А староста дбайливий на весіллі.
О, нам земля до болю дорога!
Тут будем довго — у траві, у зіллі…
Ти на планеті древньо-молодій
Почесний гість на учті великодній.
Тим часом білим світом володій…
А вічні лиш Отець, і Син, і Дух Господній.
