Петрові Федотюку
Ми — смертні, хоч не боїмося смерти…
Та жалко покидати білий світ…
Усі ми народились, щоб умерти.
Але живе Тарасів “Заповіт”.
А наші вірші — краплі океану
Живого, де цунамі й зла вітри…
Люби життя — важке…
Люби кохану…
Твори, допоки дихаєш, твори!
