Дмитрові Білоусу
Життя не ліпшає з роками,
А люд терплячий — жде Весни.
Поет переліта думками
У рідні, любі Курмани.
Ґрунти усякі. Є й родючі.
Сімейка в Гриця трудова.
Усі завзяті, преспівучі.
В колисці немовля… співа!
Тупоче Дмитрик, де зозулі
Кують йому багато літ…
Кують на тебе, Дмитре, кулі,
Рихтують “юнкерсів” наліт.
Свистіння бомби. Рев снаряда.
В атаці молодий Дмитро.
“Ура!” кричить боєць — і пада.
Студентів кров тече в Дніпро.
Лежав у тиловім шпиталі…
Коли ж пекучий біль притих,
Вуста пошерхлі зашептали
Слова поезій вогняних…
Ліричні вірші, сатиричні
Творив — не ради похвали.
А є між ними історичні:
Вони давно в народ пішли.
Для всіх — і діда, і школярки —
У них краса і мудра суть.
В Софії, Варні — скрізь болгарки
Поетові квітки несуть.
Взяли б Кирило і Мефодій
В соратники цього співця.
У Білоусових мелодій
Початок є, нема кінця.
Живи, поезіє Дмитрова,
Дзвени у місті, у селі,
Допоки мова калинова
Звучати буде на Землі!
