У колгоспі «Партизан»
Вже лунає спозарана:
— Де Вернигора Іван?
— Ви не бачили Івана?..
Знав лиш дехто: з ночі він —
Ремонтує водогін.
(Розбудили в пізній час,
І пішов на клич тривоги).
Ждуть, бува, його не раз,
Як «швидкої допомоги»!..
Днями в клубі фільм ішов:
(…Він, вона, палка любов).
Раптом — тьма, погас екран,
Вся краса, як булька, зникла.
І почулось: — Де Іван?
Шліть по нього мотоцикла!..
Хоч у залі там були
Ті, що фізику «пройшли»,
Що повчати люблять нас
І «смакам», і новій моді,
Та вони без нього — пас,
Не кумекають, і годі!
Раз у раз таке бува!..
Якось брився голова.
Бритва «Харків»… дир-не-дир:
То смикне, то знову стане.
Голова метнувсь у двір
І гукнув: — Сюди, Іване!..
Роботяга-ветеран,
Все він може — наш Іван!
Став мотор, чи апарат,
Чи січкарня біля стогу —
(Зробить швидко, в акурат)
Всім іде на допомогуі
…Та й таке сказати часі
Біля клубу стенд у нас:
Фото кращих, імена.
І слова: «Героям шана!»
Всі представлені сповна,
Та немає там Івана!
Чом?.. І каже керівник:
— Він же… не передовик!
Ні процентів, ні надоїв,
Ні рекордного «секрета»!
Рядовий! І між героїв
Як даси його портрета!..—
У одвіт на цей «туман» —
З двору чулось: — Де Іван?..
Скличуть знов, бува, у нас
Чи то збори, чи нараду,
В повнім залі кожен раз —
Мітить сісти він позаду.
(Як покличе хто з людей,
Звідти — ближче до дверей!)
…Кажуть, Гнат в родильний дім
Жінку вніс (родила вперше!).
Розхвильований зовсім,
Замість крикнути: «Де фельдшер?»
(Зрозуміти можна стан!),
Крикнув звичне: — Де Іван?
У труді коло землі
Ми тому і вершим плани,
Що у кожному селі
Є у нас такі Івани!
Інструмент у чемодан —
І пішов уже Іван.
Тож хай дійде в «Партизан»
Вірш оцей, як щира шана.
І спитає: — Де Іван?
Ви не бачили Івана?
