Окуляри. Шевелюра.
Глянеш — видний і на зріст…
Кажуть всі, що він “фігура,
Визначний спеціаліст!”
Ходить чутка — дуже здібний,
(Є звання. І немале!),
Дуже людям він потрібний,
Всюди ждуть його. Але…
Марно тиха клієнтура
В коридорі стала вряд:
Знов застряла десь “фігура”,
Бо в “фігури” — п’ять посад!
Кажуть, десь він “консультує”,
Та ніхто не знає — де…
У п’яти місцях працює,
А фактично він — ніде.
Сьомий день реєстратура
Як не ловить — не спійма.
Мов той Фігаро, “фігура”
Там і тут — його нема!
Ось нарешті їде, схоже,
(Упіймали, затягли.)…
Та хіба комусь поможе,
Як нема йому коли!?
Прибіжить, помиє ручки…
Півгодини — і встає…
(Та зате у дні получки
Він кругом на місці є!),
Стиль такий а чи натура,
Та по суті — гастролер.
Може, й справді він — фігура,
Мав заслуги!..
А тепер?
Кине “здрасті” — мчиться далі,
Мов на гонках верхівець…
І тому, замість моралі,
В цьому вірші під кінець
Буде усмішка похмура:
Треба дійсно мати хист,
Щоб гасать, як та “фігура” —
Стрибунець-спеціаліст!
