Любить Женя молода
Свого Петю-мужа
Так ревниво, що біда, —
Аж, бува, нездужа.
«Ти мій бог і ти мій чорт!»
Чуть на всю домівку…
Раптом Петі на курорт
Видали путівку.
Женя в плач… І коли він
Виїздив учора,
Бігла Женя навздогін
Аж до семафора.
Що кричала — не почув:
Грюкали ж колеса.
Ніч не спав він і прибув
На курорт «Одеса».
Пляжі!.. Море… Кораблі…
Чудо-панорама…
А в конторі на столі
Бомба-телеграма:
«Викликай на телефон,
Бо я… лопну з горя».
Мчить на пошту взять талон —
Петі не до моря!
Аж захекався, як біг,
Побілів, як стінка:
— Дайте, тьотю, Кривий Ріг,
А то лопне жінка.
— Що з тобою? В чому річ?
Гнався, ледь віддихав!..
— Нервувала я всю ніч:
Як ти там доїхав?
І реве у телефон:
— Ти там не влюбився?
Щось мені поганий сон
Тої ночі снився!
Ще не встиг він забрести
В чорноморські хвилі,
к посипались листи
Полюбовно-милі:
«Пропади він, той курорт,
Розлетись від грому!..
Йди бігом в аеропорт
І вертай додому!»
Прощавай на всі часи
Пляж, Одеса-мама!
Взяв білета, склав труси…
Вранці —
телеграма:
«Не лети! І на піску
Грійсь уже до строку».
Цілий місяць отаку
Петя мав мороку.
То ховав білет, то знов
Витягав з кишені —
Через ту палку любов
Дорогої Жені!
…Повертавсь худий, як хорт,
І, сказать при слові,
Гірко думав:
«Хай їй чорт,
Отакій любові!»