Під вранішнім сонцем, роняючи роси,
На землях колгоспних цвітуть сінокоси.
Пахучі і свіжі, прикрашують трави
Дніпровські долини, ірпінські заплави.
І от,
Щоб узнати про сінокосіння, —
Заходимо ми в обласне управління.
Тут справді — гаряча пора косовиці:
Всі пера скриплять, цокотять рахівниці,
Спішать агрономи, помбухи, друкарки,
Машинки дзвенять, наче в полі косарки.
З машинок спадають “накази” валками
І їх секретарки згрібають руками.
На підпис несуть
На столи на найкращі
І ставлять на них номери “ісходящі”.
Несуть в експедицію, вершать в копиці…
Жарка в управлінні пора косовиці:
Всі відділи “косять”(найбільше друкарський!),
Потужно конвейєр гуде канцелярський!
Цокочуть машинки.
Дзвенять телефони.
Звідціль керівництво штурмує райони.
Летять телеграми, конверти в оздобі…
Та тільки від цього не легше худобі.
Бо всі ці листи (а потік їх численний!) —
Ніяк не замінять… “конвейєр зелений”!
Бо ці оберемки важкі паперові —
Не кинеш зимою у ясла корові.
Худобі дай силос, і сіна щоб досить!..
А сіно колгоспи погано ще косять!
…Ми в райуправління одне прибули,
Куди ці конверти й депеші прийшли.
Тут теж, докладаючи вміння і сили,
По аркушах перами дружно “косили”,
Спішили розмножить (пером, від руки!)
І дати колгоспам свої вказівки.
— Ну, як із кормами? Які там відсотки? —
й сказав керівник, подивившись у “сводки”:
— Якщо косовиці практично торкатись,
То треба зізнатись і щиро признатись,
Що цифри поки що неважні, невтішні,
Не всюди ще вижиті хиби торішні!
Щоб кормозбирання поліпшить на ділі, —
Всім штатом щоденно ми “жмем” на артілі!..—
І тут (як і там)
Писанина в шанобі.
Та знову ж не легше від цього худобі.
В одному колгоспі у цьому районі
“Конвейєром” бродить худоба в загоні
І жде, доки дужче з району “нажмуть”
Та паші накосять, та їсти дадуть.
Відомо, що в цьому худоба не винна.
Тут стиль канцелярський усьому причина.
І “стилю” цього застаріле коріння
З району — веде в обласне управління,
Де пера скриплять, цокотять рахівниці,
Де справді — гаряча пора “косовиці”!
