Сива мати сорок літ
Прожила в тій хаті,
Де за ґанком —
вишень цвіт,
Яблуні крислаті!..
Доглядала свій садок,
Мальви буйнорослі…
Але ось — прибув синок
До матусі в гості.
На машині «Жигулі»,
Стрижені по моді…
— Годі жить вам у селі,
Порпатись в городі!
Вже давно пора до нас
Перебратись, мамо:
Телевізор, ванна, газ —
Шик, сказати прямо!
Не ходить ні до гусей,
Ні по воду вранці,
Кожен вечір — то хокей,
То спортивні танці!
— Не вагайтесь! — говорив.
І, знайти щоб «свата»,
В райгазеті об’явив:
«Продається хата!»
Налетіли покупці —
І нема вже хати!..
Втерши сльози на лиці,
В путь збиралась мати.
Походила по двору,
Щоб одвести душу,
В сад зайшла і,
мов сестру,
Обіймала грушу.
Щебетали в синь небес
Птахи на світанні…
І повіз її експрес
До синочка Вані!
… Був давно готовий план,
Як зустріти неньку:
Одвели старій диван,
Тумбочку гарненьку.
Вечорами внук Артур
Грав їй на баяні.
Потім — з бази гарнітур
Притаскали Вані.
Інші меблі — інший план!
І невістка строга
Пересунула диван
Ближче до порога.
Згодом десь припер синок
Дзеркало у рамі,
Та в «передню», у куток, —
Розкладушку мамі.
Повалило в Ваньків дім
Більше друзів, звісно…
Рік минув,
і в домі всім
Стало «дуже тісно»!
Про повернення в село
Не могла й гадати:
Вже в старої не було
Ні грошей, ні хати!
Сварки, чвари почались…
А за тиждень Ванька
Розліпив об’яви скрізь
«Є хороша нянька!»
* * *
В мамин сад іде весна,
Знов цвісти він буде…
Де живе тепер вона —
Знають добрі люди!