Синя фарба на ньому зітерлась давно.
На сосновому деці простенький гачок…
Де 6 не їздив і жив, при мені все одно —
Мій супутник і Друг, сундучок-старичок.
Ні за які дари не віддам його, ні.
Коли б зник він кудись, жалкував би до сліз:
В двадцять третім купив його батько мені
І на плечах своїх в гуртожиток приніс!
Говорив:— Бережи та обходься, синок,
Ось отут — сухарі, там книжки поклади…—
Потім безліч разів я носив сундучок
По квартирах чужих — то сюди, то туди:
З Молдаванки — в Аркадію, знову назад
(Коли ліпший «куток» підшукать собі міг!).
Перші вірші, листи, фотокартки дівчат,
Батьків хліб запашний—сундучок мій беріг!
Відтоді його й досі люблю, як любив.
Бо з літами і в Київ тому перевіз,
Що в Одесі мені його батько купив
І на плечах тоді в гуртожиток приніс!
Розлучалися ми тільки раз на віку:
Коли я, Ворошиловський мавши значок,
Воювати пішов!..
У кімнаті в кутку
Безпритульним зостався мій друг —
сундучок!
Та обом нам судилося стрітися знов!
В тій порі, як тонули фашисти в Дніпрі,
Я його між дровами в сараї знайшов
У розбитому нашім маленькім дворі.
Вбік на захід гармати гриміли ще десь…
Ну, а я, на ознаку життя і добра,
Ніс на плечах овій скарб через Київ увесь,
Бо, крім нього, не мав ні кола ні двора!
…Сундучок і сьогодні в моєму дому.
І здається, що інша вся мебля нова
У квартирі моїй — тільки «в поміч» йому,
А всьому, як то кажуть,— лиш він голова!
Біля столу мого він стоїть при стіні.
Як колись, свою вірную службу несе…
В двадцять третім купив його батько мені!
Тим-то був він і є — найдорожчий за все!
