Возить нас автобус: в села, у райцентри —
В мандрах раз у раз…
Якось ми в Янівку прибули з концертом
У зимовий час.
Повен зал народу… Клуб — краса! А в клубі
На виду у всіх —
Голова в кожусі, головиха — в шубі.
Валянки на них!
Бачим, літній дядько, шморгаючи носом,
Диба до дверей:
Місце підбирає! Бо з кутка морозом
Дме од батарей!..
Балакун завклубом щебетать уміє:
“Вдячне вам село!
А як трішки змерзли, то нехай вас гріє
Наших душ тепло…”
Звідали всього ми, роз’їзні артисти,
А такого — ні.
Першими на сцену вийшли бандуристи:
Руки — льодяні!
Гримнули бадьоро “Не журись, козаче!”,
Потім — про куму.
В баса Ніканора зуб на зуба скаче,
Ледве тягне “Му-у!”.
Ще “на біс” утнули “Квітне черемшина”
І молдавський “Жок”…
Потім вийшла в пачці наша балерина,
Легка, як пушок!
Розвела, мов крила, руки лебедині,
Плічками кива…
Тут чогось у залі, при отій картині,
Гикнув голова.
В вікна лопотіла снігом завірюха,
А Жизель пливла…
Під фінал хтось з залу кинув їй кожуха:
“Одягнись, мала!”
Після того вшкварив фокусник Свистушкін
Чудо на весь світ:
Із води, що вгору вихлюпнув із кружки,
Впав на сцену лід.
Все йошло по програмі… Мужньо і чудесно
Проспівав соліст:
Люди аплодують, то й працює чесно
Роз’їзний артист!
…Вранці нас громада проводжала гучно:
— Побули б ще тут!..
Обійшлось в бригаді все благополучно:
Ніяких простуд!
Постраждали, кажуть, тільки двоє в клубі —
Нежить, кашель, хрип:
Голова в кожусі й головиха в шубі
Ухопили грип!
