Омріяв образи і тему,
Щодня трудився до зорі…
І написав поет поему!
Надрукував її в «Дніпрі».
Два роки праці, хвилювання…
І врешті — радість на душі.
Та непокоїло питання:
«А сприймуть як товариші?
Що скажуть критики, поети,
Його соратники-творці?
Чи пустять в тихі кабінети
Поему строгі видавці?»
Ходив у Спілку. Ждав розмови.
Уже два місяці пройшло…
Та не сказав ніхто ні слова,
Немов поеми й не було!
Щодня внизу йому конверти
Вручала в Спілці чергова:
Вітала з успіхом одверто
Із Буковини ланкова;
Критикував учитель з Ічні
За непродуманий рядок…
Лише дружки — «боги критичні» —
Не обзивалися!
Мовчок!
Питали учні із Одеси:
«Коли напишете другу?..»
Писали люди всіх професій,
Поети ж «друзі» — ні гугу.
Привітно в Спілці зустрічали
(Вони його, він їх вітав!).
А про поему — всі мовчали,
Немов ніхто і не читав.
Та ось:
— Вас можна на хвилинку? —
Заговорив один поет.
Узяв під руку, став під стінку…
Що за увага? В чім секрет?
Гадав: про твір розмову щиру,
Нарешті, зможе він почуть.
Та той поскарживсь, що… квартиру
В новім будинку не дають!
