Їхав Петя у відпустку
Під Жовтневі свята.
Віз матусі гарну хустку,
Чоботи для тата.
Віз в кишені добру «касу»,
Брошку для сестрички…
їхав Петя із Донбасу
У село Кринички.
Сів у настрої чудеснім
Петя серед ночі
В той експрес, що возить чесно
Дамочок із Сочі.
Очі в Петі — простір неба:
Сині!.. А до того
Шевелюра — «те, що треба!»
В хлопця молодого.
У купе його м’якому
(Свіжа, загоріла)
У халаті голубому
Дамочка сиділа.
То загляне у газету,
То поп’є із фляги.
Робить вигляд, що на Петю
Не зверта уваги.
Візьме книжку в ніжні ручки,
Ніби невесела…
Петя бачить всі ті «штучки»,
Петя «в курсі дєла»!
Із стола хустинка впала.
Петя — хвать: — Будь ласка!
— Ви джентльмен! — вона сказала.
Почалась «зав’язка».
Повернув, як кажуть, вітер,
Зачепилась нитка.
— Ви на вигляд композитор! —
Мовила сусідка.
— Ви такий вишневий, — каже —
Як мої корали!
На якім були ви пляжі!
Де ви загоряли?
— Загорів я, — одвічає
Петя наш моторний, —
Там, де всяк, хто побуває,
Буде зразу чорний.
Видає туди путівки
Комсомол по плану.
— Ви скажіть адресу тільки.
Я доб’юсь, дістану!..
Тут відкривсь він перед нею:
— Був я не на пляжі.
Загорів я під землею,
На Донецькім кряжі:
На комбайні-агрегаті
У часи робочі…
Пишна дамочка в халаті
Витріщила очі:
— Ну, навіщо вам довбати
Вугіль у Донбасі?
Краще б вам на скрипці грати
Чи на контрабасі!
Це так гарно, романтично,
Зберегли б фігуру… —
І поправив Петя звично
Русу шевелюру.
— Як вас звати? — він звернувся.
— Звуть мене Анжела… —
Петя трошки посміхнувся:
— Ви не в курсі дєла!
І духи, і ці корали,
До яких ви ласі,
У Донбасі добували,
Не на контрабасі.
Йдуть од нас вугілля тонни
Не лише у печі:
Ці панчохи,
ці капрони —
З вуголька, до речі!..
Тут сказала громогласно
Дама-верхоглядка:
— Аж тепер для мене ясно,
Звідки чорна п’ятка!..
Через кілька перегонів
Знову обізвалась:
— А комбайном…
до нейлонів
Ви ще не добрались?
— Доберемось! Є в нас си
ла,
Прагнем до прогресу!.. —
Та зітхнула й попросила
Петину адресу.
Ніжно мовила сусіду:
— Кавалер ви знатний!
Може, якось і над’їду
В край ваш благодатний…
Петя встав.
Йдучи пероном,
Підморгнув на згадку:
— Приїжджайте за нейлоном,
Буде все в порядку!
Попливли в вікні експресу
Білі рукавички…
Дама їхала в Одесу,
Він — в село Кринички.
