Сатирик рівен хліборобу:
Встає до дня, одягне робу
І знов береться за перо.
Усе лихе руба на ниві,
Щоб люди всі були щасливі,
Щоб захистить від зла добро!
Він міг би теж співать сонети,
Як тихі лірики-поети,
Про солов’їв, про мед бджоли…
Та треба ниву прополоти!
Пора така, що тьма роботи,
Нема коли, нема коли!
Отак і я: в житейськім полі
Полю щодня на видноколі
Усе, що гнівно не терплю!
Коли казати правду щиру,
То я тому й пишу сатиру,
Що ніжно лірику люблю!
