Стоять старенькі і похилі,
Чорніють латані боки.
Мені вони з дитинства милі,
Ті трудолюби-вітряки.
Бувало, глянеш вдаль на полі,
А він край шляху за селом
На степовому видноколі
Уже маха тобі крилом.
Немовби кличе до блакиті
У той казковий небосхил.
Чим дужче вітер в білім світі,
Тим більше в нього дужих сил!
