Стоїть руде Жиденя
У чорній ярмурці,
Під пахвою „алеф-бет“
В новій шабатурці.
І „цицели“ аж до пят,
Пейсики нівроку!
Стоїть, дивить ся собі
На школу високу.
А на школі горобців
До стилої мами.
Тік і вють ся понад дах
Цілими мірками.
Задивилось Жиденя…
Аж рабін лучив ся:
„А куди, — питає, — так,
Хасю, задивив ся?“
— „Я дивлю ся, — каже той, —
На той бідний птиця,
Де то дінеть ся воно,
Як школа спалить ся?“
