Іде циган по діброві
(десь лихо носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило.
Чорний, темний, як та хмара,
По лісі блукає:
Йде помалу, курить люльку…
Аж лев вибігає.
Вибігає, став, питає:
«Хто ти, чорний враже?»
«Скажи перше, хто ти, враже?» –
Циган йому каже.
Стрепенув звір головою,
«Я лев» – промовляє.
«Ти лев собі, а я Пролев!» –
Циган відвічає.
«Хотім битись!» – Лев говорить.
«Та ходімо, враже!
Тільки я ще не обідав», –
Циган йому каже. –
Як даси чого поїсти,
Трохи підкріпитись,
Тоді піду із тобою
В чисте поле битись!»
«Та нічого, – Лев говорить, –
З тобою робити!
Мушу тобі на закуску
Хоч телицю вбити!..»
І кинувся межи стадо,
Телицю вбиває;
Шабатує пазурами,
Шкуру іздирає.
Оббілував, як годиться,
Сів коло телиці;
А цигану дає шкуру
І шле до криниці:
«Біжи, – каже, – до криниці,
Та не забавляйся:
Як набереш води повну,
Бігцем повертайся!»
Пішов циган, не вертає,
Сидить та й копає…
Лев приходить. «Що ти робиш?» –
Цигана питає.
«Таже бачиш, що я роблю:
Криницю копаю!
Що я тобі шкурлатами
Все черпати маю?!
Принесу тобі криницю,
Та й роби, що знаєш!»
«Ну, небоже, – Лев подумав, –
Добру силу маєш!..»
І нагнувся, сам за шкуру,
Води набирає,
А цигана за дровами
У ліс посилає.
Пішов циган, дере лико,
Дуб до дуба в’яже…
Лев приходить, подивився:
«Що ти робиш?» – каже.
«Таже бачиш, що дубину
Докупи збираю;
Отак візьму усю разом
Та й повириваю!..»
Подивився Лев могучий,
Махнув головою:
«Оце, – думає, – на лихо
Здибався з бідою!..»
Бере його до телиці
Живо відсилає,
А сам дуба молодого
При землі ламає.
Зламав дуба молодого,
На кряжі кряжує,
Та й, сердешний, нагадався,
Що вогню бракує…
Приніс дрова та й гадає,
Де вогню узяти.
Але циган йому каже:
«А що, Леве-брате?
Вдарим в камінь пазурами!
Хто вогню добуде,
То той у нас і без бійки
Найсильниший буде!»
Пішли вони до каменя,
Разом поставали,
Як ударив Лев у камінь –
Пальці позлізали…
Заревів Лев, підняв лапи,
Лапи об’юшило!
А наш Пролев добуває
Губку та кресило.
Як ударив – скала ціла
В іскрах загоріла,
І доразу суха губка
Димом задиміла…
Ідуть вони до телиці,
Вогонь розкладають;
Розбатовують телицю,
Стегна запікають.
Запікають тлусті стегна,
Обід спорядили,
Спорядили обід пишний,
На двох розділили.
Посідали тай балюють:
Лев аж припадає;
А що циган вже наївся, –
Решту розкидає.
А за ним голодні птахи
Купами літають;
Що розкине, поїдають
Та розволікають.
Лев поглянув – його Пролев
Вже й кісток немає,
Лежить собі проти сонця,
Живіт вигріває.
«Що, Пролеве, будем битись?» –
Лев несміло каже.
«Та вже ж битись, не миритись!
Але чекай, враже:
Возьми перше стисни камінь –
Як води добудеш,
То тоді ти і без бійки
Найсильнішим будеш!..»
Бере камінь Лев у лапи,
Потряс головою;
Як потисне… камінь тріснув,
Сиплеться мукою…
«Видиш, враже, – циган каже, –
Й води не добудеш!
Та як же то ізо мною
Боротися будеш?
Отак тисни, як я тисну!» –
Циган промовляє,
Та руками вареника
Щосили стискає.
Заюшила сироватка…
«Видиш, – циган каже, –
Що вас двадцять таких левів
Того не докаже!»
Та ще лучче вареника
Перед Левом тисне!
«Ану тепер, – каже циган, –
Хто з нас лучче свисне?» –
Підійнявся Лев могучий,
Як на лапи стане,
Та як свисне, як клясне,
Аж волосся в’яне!..
«Тепер я вже, – циган каже, –
Тільки не дивися!
А то очі повилазять,
І сам повалишся!»
Лев нагнувся, сплющив очі,
Стоїть, ані писне…
А той його ломакою
Як під вуха свисне!
Зашуміло, загуділо,
Й задзеленькотіло,
І в очах стома свічками
Запалахкотіло…
«Не чорти ж мені надали
З тобою зчепитись…
Ні, небоже, що вже хочеш,
А не буду битись!»
«Е, боїшся, бісів Леве! –
Циган став казати, –
Неси, враже, шкуру грошей
До моєї хати:
Тоді тільки я з тобою
Миром помирюся…
А не хочеш, то я зараз
Із тобою б’юся!..»
Став, подумав Лев могучий:
Нічого діяти!
Коли хоче біда грошей,
То тра біді дати…
Бере шкуру, йде за грішми,
Повну набирає,
Несе її за циганом,
Аж чоло впріває…
Привів циган його в кузню
Межи циганята.
«Скидай, – каже, – Леве, шкуру!
Ото моя хата!»
Лев скидає йому шкуру,
Кузню оглядає;
Аж циган із-під вугля
Штабу витягає.
Розпалилась тая штаба,
Світить і біліє,
Розсипає кругом іскри…
Жаром червоніє…
«Що то, брате, за відміна?» –
Лев почав питати.
«А попробуй, – циган каже, –
То сам будеш знати!»
Як вхватився Лев за штабу –
Боже, твоя воля!..
Завертівся замотався
Та кулею в поле!
«Нехай же їм сто чортяків! –
Каже коло ліса. –
Щоб минутку ще потримав,
То б згорів до біса!..»
