У чорнобильському Будинку культури 5 травня 1988 року
В залі, де голосом прокурора
час винуватців питав і напитував,
в зоні, де вовком розгубленість витиме, —
вірші сьогодні,
де суд був учора.
Вірші сьогодні, де на терезах —
що? — правосуддя? — звіряло й карало
ступінь провини…
Тут серце згорало в хмизі чуттів.
І скипала сльоза…
Той, хто від вироку вільний живе,
топче сплюндровану землю безкарно,
трупом, чумою, монстром немарно
в лави президій державно пливе.
Коли ж і вірші виходять на суд —
втомленим зоною людям — відозва.
А із Чорнобиля
гірко несуть серцю записку:
СПАСИБІ – ЗА СЛЬОЗИ!..
