У домі, під сонцем, між кленів крислатих,
жив хлопчик Івасик із мамою й татом.
Він чемний був хлопчик.
Уранці, лиш встане, він киці дасть їсти
і рибку догляне.
Погляне, чи всі його речі в порядку.
Він все починав не з кінця – а з початку.
То віршик він вивчить, то книжку читає,
то мамі, то татові щось помагає.
Коли куди-небудь виходив із хати –
біляву голівку любив причесати.
Радіють і тато, і мама із сина
і кажуть: “Яка у нас добра дитина!”.
Та раптом з Івасиком сталася зміна.
Не можуть впізнати батьки свого сина.
Уже на годиннику майже десята,
а хлопець не хоче із ліжка вставати.
– Івасику, йди поможи трошки мамі!
Вже сонце за південь,
а хлопець в піжамі.
І рибки ще зранку нічого не їли.
І киця гуляти іще не ходила.
Не хоче він більше охайно вдягатись,
ані умиватись, ані розчесатись,
ще й каже:
“Не буду я більш підстригатись!”.
– Івасю, йди спати!
– Я спати не хочу! –
і хусткою киці зав’язує очі.
Він хоче, щоб влітку ішов йому сніг.
На кожне прохання відказує: “Ні!”.
Ходять тато і мама по хаті сумні.
Від хлопчика тільки і чують,
що ні. Одне тільки “Ні!”.
Тільки “Ні!”. Тільки “Ні!”.
Та раптом замисливсь татусь на хвилину.
– Стривай, – каже мамі, –
та ж нашого сина нам хтось замінив
на нечему цього!
Ходім, пошукаємо сина свого!
А ти, чужий хлопче, із нами ходім.
Батьків твоїх знайдем.
І знайдем твій дім.
– Я ваш, – каже хлопець. –
А мама: “О, ні!”.
– Я ваш, ось погляньте! –
А тато: “Ні! Ні!
У нас була добра і чемна дитина.
Тебе поміняв хтось на нашого сина”.
В Івасика сльози набігли на очі.
– У іншому домі я жити не хочу!
Я дуже люблю своїх маму і тата,
і прошу я вас хоч два дні почекати.
Як два вже не можна – то тільки один.
Я вам докажу, що я справжній ваш син!
– Ну, як? – подивилася мама на тата. –
А може, і справді хоч день почекати?
А тато подумав і каже, що ні.
– Чекати ми будем не день, а три дні!
Івасик цілує і маму, і тата.
До люстра волосся іде причесати.
Любиму абетку дістав із-під ліжка
і вирішив: “Вивчу напам’ять цю книжку!”.
З підлоги усі позбирав свої речі.
Читати почав… – та настав уже вечір.
І каже Івасик до мами і тата:
“Піду до сусіда я – поки ще спати.
Живе в них патлатий ледачий хлопчина.
А мали ж вони колись доброго сина.
Скажу їм, що, може, патлатий хлопчина
замінений кимсь на їх власного сина!”
