Надійде день такий: гранітна постать Долі
На шляху виросте не скінченім твоїм,
Торкне твоє чоло і присудом твердим
Затримає тебе в своїм нещаднім колі.
Далеко — синь, огонь, і заграви, і дим,
Червоний рев стихій, безкрай жаги і волі,
Та лиш свій хижий зір вдалі, на видноколі,
До воза запряжеш у шику бойовім.
Коли почуєш ти, як, горду і нап’яту,
Скоряє міць твою кам’яностопе фатум,
Як кришиться твій крок,— душі останній крик
Пошли туди, де мчать шляхи, тобі не дані,
Та де прогуркотять колись ще — вір! — на грані
Комоні мрій твоїх у запрязі квадриг.
