О чарівнице, ніч весняна!
Ти повна звабних таємниць.
Я до землі схиляюсь ниць:
Вона вологою духмяна,
Теплом одвічним зогріва.
Ступнеш – і голкою трава
Гаптує прибережний схил.
Дерева дихають, не сплять.
І навіть чути шерхіт крил
Птахів, що з вирію летять.
В саду набрякла соком брость.
Шумує кров. Весняна млость.
Тікає ніч, і незрівнянно
Вже неба світиться намет,
Завмер в чеканні вертолет:
Тремтить-тремтить зоря багряна,
І сонця промені-мечі
Вітають мудрих сіячів,
Що сиплять зерно золотаве
В сівалки, ладять сошники…
Тут ветерани, юнаки.
Сигнал: “Рушаймо!” – заоктавив,
Пливе чорноземом кортеж…
І радості немає меж:
Ми недарма лани орали.
На честь землі звучать хорали,
І жайворон з височини
Співає арію весни.
