Брате мій, пригноблений русине!
Чи ти бачив сяйво на зорі?
Як на Сході ніч імлиста гине,
Скелю б’ють нові каменярі?!
Громи та блиски,
Каменю бризки,
Вихрів до неба стовпи!
В бурі завою
Зрошено кров’ю
Шлях у майбутні світи.
Ой, живуть у струменях Підгір’я
Карбовничого великого пісні.
В них нема нікчемного зневір’я,
Повні сили заклики міцні.
Пане Ґольдкремер!
Досить із ребер
Ссати снагу ріпника.
Рано чи пізно
Спинить вас грізно
Вільна робоча рука.
Полама старі коронні межі…
В водопілля зірве гаті став.
По всесвіту полум’ям пожежі
Засміється Воля – Борислав.
Брате русине!
Горе загине.
Чуєш, міцніє удар?!
Ламле то скелю
Молот дебелий,
Щастя кує Каменяр!
