Пролетіли соколоньки бистрі –
Мої весни, молоді літа.
Посхиляли голови перлисті
Пишні квіти: літо одцвіта.
Вже війнуло холодом із ґанку,
Пізно сонце заспане встає.
У тумани одяглися ранки,
Біль стискає серденько моє.
Снігом-пухом забіліли скроні.
Раптом думка чайкою зліта:
“Ой, сідлайте коні на припоні,
Щоб догнати молоді літа!”
Може днина сонячна, яскрава
Світ зогріє, розжене туман?..
Прийде спокій, незрадлива слава,
Встане щастя з марева оман?.. !..
Стій-но, серце! То ж дарма чекати
(Скарби й слава – вигадки одні):
Сива старість ходить біля хати,
Соколами пролетіли дні…
