То не пісня по долині, –
Слізно плаче Верховина,
То не гули вод, –
Стогне раб-народ.
Риє землю джаганами,
Та посів його дощами
Геть змива з узгір,
Або нищить звір.
Безземелля чорні кручі…
А лани взяли родючі
Поміщик-упир,
Дука, монастир.
Сині гори Верховини,
Ліс пахучий, полонини,
Річки водограй –
Ніби справді рай.
Але в цьому гаї-раї
Люд замучений конає,
З голоду вмира
Пухла дітвора.
Тільки й їжи – бараболя…
Над селом жандармська воля:
Вдів та хатній бруд
Судить панський суд.
Гей, нуждарі-верховинці!
Ваші злидні поодинці
Скидаймо в одно
Спільнеє горно!
Та самі собі поможем,
Злу неволю переможем.
Куймо крицю-жар,
Згине пан, жандар!
Прийде воля в Закарпаття.
Крізь рожевоє багаття
Сонечко зася.
Гей, єднаймося!
