Моїй доні Анночці присвячую
Коли день погасне,
Зоре моя ясна,
Щиро я тебе благаю:
Освіти стежину
Молодій дівчині,
Що десь ген спішить до гаю.
Впали тіні ниці,
Але до криниці
Не прийшла чомусь кохана.
Трави сплять шовкові,
Тяжко юнакові:
Біль у грудях – наче рана.
Ждав – не вийшла вчора…
Може зрада чорна?
Раптом дзенькнуло відерце.
Ой, скінчились чати:
Кинувсь зустрічати:
“Чом не вийшла вчора, серце?”
“Не сумуй: бажаю
Лиш тебе, кохаю,
Як нікого в світі й зроду.
Правдоньку сказати –
Не пускала мати
До криниченьки по воду”
