За сонцем лугами вела мене туга
І туск сього світа — на гори,
Далеко-далеко від берегу Буга,
Невже там загубиться горе?
Я станув на шпилю… Шуміли вершини,
Їх шумом строїв я сопівку,
Іду я, від шпилів мелодія лине,
Вітрець виграває веснівку.
Займається небо, йде зазоря днини,
Зміняються в день темні ночі,
В душі виринають забуті картини,
Сльозами жемчужаться очі.
За сонцем лугами вела мене туга
І туск сього світа на гори,
Вернув я на доли — і знов темна смуга,
Жура йде за мною і горе…
