Пам’ятаєш, рідний брате,
Як в садочку ми ся грали,
Горді замки з верболозу
І з ліщини будували?
Пам’ятаєш той поточок
І леваду коло хати?
Се був наш Дніпро широкий
І наш степ, щоб воювати.
Пам’ятаєш Січ ту нашу,
Де ми грались громадами,
Люті бої заводили
Дерев’яними шаблями?
Пам’ятаєш того діда,
Що не раз співав у свято?
Кобзарем його ми звали,
А він знав пісень багато.
Все минуло. Чорний волос
Сивина уже покрила,
А лукава доля, брате,
Нас, мов морем, розділила.
Я тут в’яну і зітхаю,
Горе зношу самотою,
А ти, брате, – добре знаю –
Очі росиш сам сльозою
За тим щастям, що минуло
І пропало, мов не було.
