1
Я-сми гуцул з Коломиї, вмію в світі жити
Дівчатонька, молодиці надити, любити.
Коломийки я гуляю, топірцем кидаю,
А дівчину чорноброву д’серцю пригортаю.
Віє вітер з Чорногори, схилив яворину,
А я гуцул з полонини мислю про дівчину.
Хоч маленька і низенька в гуцула хатина,
Все го любить і голубить хороша дівчина.
Ой там в лісі коло кладки зацвіла калина,
Туди ходить та до мене молода дівчина.
Полонину материнка гарно укриває,
А дівчина з парубочком гуцулки гуляє.
2
Як не хоче дівчинонька гуцула любити,
То лиш гуслянки їй треба дати ся напити.
Як дівчина в полонині гуслянки підпила,
Лиш дивися: вже гуцула за шию вбіймила.
І цілує і милує, в очі зазирає,
А з охоти бідне серце плаче, умирає.
Ой пусти мя! ой лиши мя! мила дівчинонько!
Ци-сь здуріла, ошаліла, бідна ж головонько!
Відай треба цвіту з липи у горшку зварити,
А з рученьки гарячої кровці та пустити?
Бо як будеш обіймати мене так до ночі,
Душа вийде і на віки замкну свої очі.
Не було ми, гуцулику, гуслянки давати.
Тепер мусиш в моїх руках з люби умирати.
А як дала дівчинонька личко цілувати,
Забув гуцул усе лихо, забув умирати.
_________________
* гуцулка – така співанка і танець, до козака подібний.
** гуслянка – заварене зсіле молоко.
