Коня вже хлопець осідлав,
Надів блискучу зброю.
«Лети соколом, вороний,
Вже кличуть нас до бою!»
Що нам судилось в зорях там
Те знає господь бог лиш сам.
Дівчина в хатці лен дрібний
Пряде й пісень співає:
«Фурр, веретенце, гей, спішись,
Вже шлюбний день зближаєсь!»
Що нам судилось і т. д.
До любки хлопець, мов орел,
Прилинув: «Будь здорова!
До тебе верну, як вбересь
У брость-листок діброва».
Що нам судилось і т. д.
Допряла лен дівчина вже
І кросна розставляла,
Готове вже і полотно,
Сорочку вишивала.
Що нам судилось і т. д.
До стайні коник сам вернув,
Сумний, аж жаль дивити…
«Твій милий у могилі спить!
Покинь сорочку шити!»
Що нам судилось і т. д.
Дівочі рожі на лиці
Поблідли і зів’яли…
В сорочці шлюбній молоду
У темний гріб сховали.
Що нам судилось і т. д.
