Ой на славній Україні козак Торба жив;
Він не зброю козацькую з собою носив,
А барилку тисовую з добрим вишняком,
Хто з ним гарно знав цідити, той став козаком.
Вербував він у реестер мужів отаких:
Голомозів, харцизяків, братів чопових…
Де з’явився він із ними, там кіш розіклав,
А від співу, гульні, танців степ ся розлягав.
Від походів сих козацьких пан Торба охляв,
На знак власті осавулі барило віддав;
І просив го, як сконає, тіло щоб його
Поховали в гарній бочці, де шумить Дніпро.
Незабаром смерть сказала: «Гей, Торбо, ходи!
Запіканку і наливку вицідив всю ти!»
Козакові жаль лишати насухо свій повк,
Ніч гуляв ще… до схід сонця навіки замовк.
Збили бочку дубовую товариші всі,
Поховали грішне тіло при синім Дніпрі.
Там донині козак Торба у бочці лежить,
З вишняком пугар статочний у правій держить.
Як Дніпром раз мід солодкий, вишняк потече,
І Славута о пороги пивом зареве,
То повстане козак Торба з пугаром в руках,
Знов гуляти з товариством почне по степах.
