Лети здорова, пташко,
В чужий, далекий край;
Та скоро, дружко мила,
Назад до нас вертай!
Та принеси здалека
Гостинець дорогий…
Над Нілу берегами,
Де город спить старий,
В старих там саркофагах,
В некрополях, гробах,
Де фараонів кості
Укрили гниль і прах,
Там, мила, роздивися,
В дім смерті заглядай,
По всіх тих закамарках
Гляди, шукай, шукай:
Чи не заснула доля
У пірамідах там,
Що не ласкава дати
Відради, щастя нам?
Та доля, що снувалась
Повоєм пребуйним,
Князям престол встеляла
Коверцем золотим.
Рицарство в світ родила,
Корила орду злу –
І хоронила віру
Та спадщину святу.
Відай, вона заснула
У тих старих гробах:
Навкучилось їй чути
Те вічне «ох» і «ах»!
Заснула сном мертвецьким
Та доля, що у нас
Цвіла колись – тоді ще,
Як був щасливий час
І в нашій сторононьці,
А сліз не знали ми,
Як мило і утішно
Минали ночі й дні.
В глухі ті катакомби
Ти, пташко, залітай,
По всіх тих лабіринтах
Гляди, шукай, шукай,
Чи не заснула доля…
Як знайдеш, то збуди,
В маленькім твоїм дзьобі
До нас перенеси.
Тебе за теє будем
Стрічати, дорога,
В святочних білих строях,
Ти, ластівко мала!
Гніздо твоє вквітчаєм
Пишнотами весни,
Весело заспіваєм,
Що чарівниця ти,
Всю тоску віддалила,
Що ти нам враз з веснов
Утіху в серце влила,
Що ми щасливі знов.
Лети здорова, пташко,
В чужий, далекий край,
Та скоро, дружко мила,
Назад до нас вертай!
