Сидір Воробкевич – Моє горе: Вірш

Сижу тихо у куточку,
Горенько уснуло…
Най дрімає хоть годинку.
Боюсь навіть люлю
Заспівати, святе люлю…
Мати ним дитину
Присипляє у колисці,
Дитину єдину…
Я боюсь, щоб не збудити
Тяжке моє горе,
Великеє, як світ божий,
Глибоке як море…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
То не вітри, то не буйні
У степу загули,
Вороженьки мої люті
Голосно гукнули
Й моє горе, моє лихо
Дрімлюще збудили,
Й знов криваві по личеньку
З очей ся полили,
А серденько ізболіле
Умліло у груди,
Мовби мені сказать хтіло:
«Довго се не буде».
Ой над Прутом в Буковині
Чорная могила,
А над нею березонька
Гілля нахилила
Й плаче-плаче до схід сонця
Дрібною сльозою,
А Прут грає, мов співає
Хвилями, водою:
«Тут він, тут він спочиває,
Горе вже уснуло,
Згинув молод-сіромаха,
Мов його не було»…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Сидір Воробкевич – Моє горе":
Підписатися
Сповістити про
0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі
Читати вірш поета Сидір Воробкевич – Моє горе: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.