Як сурми, труби грають,
Як чути барабан,
То жовнір так веселий,
Неначе мосці-пан.
І сам собі співає,
Забуде всю біду:
«З тобою, барабане,
За море я піду!»
Хоч піт з чола кривавий
На кабат му паде,
Весело він ступає,
Моторно він іде.
Сьогодні всі жовніри
Сумненько гей ідуть,
Лиш сурми, труби грають,
Не чути пісні нут.
З кривавого то бою
Вертаються вони,
Прожили бідолахи
Гарячі, люті дні.
Дорогою ступають,
Мов мертві, неживі,
Бо много товаришів
Лягло в чужій траві.
І пес малий, кудлатий
Із військом враз біжить,
Вже хустки свого пана
У писку не держить,
Лиш сумно головоньку
Він до землі спустив,
Бо пан його в чужині
Далекій ся лишив.
Жовніри марширують
Так тихо, мов мерці:
Кіннота і піхота,
Улани і стрільці.
Лісами відзиваєсь,
Мов плач, той барабан,
Бо в гори вже не вернуть
Ні Кифір ні Іван.
Лягли там, де цитрина,
Маслина де росте,
Де риж високий в хлопа,
Де Мінчіо тече.
Все грають сурми-труби,
Все барабан гуде,
А військо повне смутку
Дорогою іде.
_________________
Примітка: На ріці Мінчо (Мінчіо) на півночі Італії кілька разів відбувались битви австрійських та італійських військ (перша битва при Кустоці, 1848 р.; Сольферіно, 1859 р.; друга битва при Кустоці, 1866 р.). Воробкевич мабуть мав на увазі останню з них.
