На могилі ворон кряче,
Степ аж лячно гомонить…
«Ах, скажи ми, чорнокрилий,
Хто в могилі твердо спить?»
«То заснула слава, воля,
Що буяла на весь світ
І лягла за правду в полі,
Як зів’ялий, пишний цвіт».
«Чорний ворон, не лети,
А скажи всю правду ти:
Чи воскресне раз вона –
Слава, воля та давна?»
«Міст, що вів усіх до слави,
Вже давно ся завалив,
Шлях, де воля добувалась,
Вже давно бур’ян покрив.
Ржа поїла ясну зброю,
Міль сточила кармазин,
Блудом ходить манівцями
Запорожа вільний син.
Вже не вернуть козаки,
Їх чайки і байдаки, –
Спить, не збудиться вона –
Слава, воля та давна…
І могили всі затруться –
І пропаде з них і слід,
Лиш хіба спімне про славу
Той кобзар та темний дід.
Поле кров’ю ізрошене
Незабаром з’оре плуг,
Табуни муть гарцювати,
Де лежав Великий Луг,
Січ в руїнах вже лежить,
А лицарство твердо спить,
Спить, не збудиться вона –
Слава, воленька давна».
