Сіли, сіли косароньки
Під вербою спочивати,
Бо гей дуже у полуднє
Стало сонце припікати.
Головоньку на мураву
Склонив косар і дрімає,
А дівчина красавиця
В сні йому ся привиджає.
Снить він, що геть десь далеко
Заблудив в якійсь пустині;
Жаль му серце розпинає,
Що без роду марне згине.
Вже язик му в роті висох,
Очі кров’ю ся залляли,
А від терня остренького
Ноги му понапухали.
Разом якби з ясной хмари
Його мила приступила
І спалену його душу
Зимнов водов покріпила.
Бідний косар пробудився,
Хрестик робить і зітхає, –
Коло нього сидить дівча,
До водиці запрашає…
