Над ставочком місяць світить,
Знизу вітер віє;
А в воротях дівчинонька
Марусенька мліє.
Мліє, ниє, розпадаєсь,
На степ поглядає
І хусткою тоненькою
Сльози отирає.
Вже півроку, як миленький
Пішов з чумаками
У далеку сторононьку
З сивими волами,
Десь на Дон той – щоб запався!
Вже півроку тому,
Як миленький не вертає
До рідного дому,
До дівчини-сиротини
З чорними бровами…
Вже півроку у воротях
Дівчина з сльозами
Миленького виглядає
З жалю сохне, мліє…
Ані пташка-щебетушка,
Що у лузі піє,
Ані вітер буйнесенький,
Що всюди буває,
Про милого-коханого
Звістки не звіщає…
Тужить дівча, в степ погляне,
Сльози утирає,
Вітер віє, а в ставочок
Місяць заглядає.
