1
Сумно чорний ворон кряче,
Вихор лози в двоє гне,
Сиві хмари і сніжницю
На всі сторони жене.
Сосни і ялиці стогнуть
І валяться до землі, –
Ще такої хуртовини
Не було у нас в зимі.
То Євдоха чабаниха,
Темних гір дичка страшна,
Прочуває, що вже хоче
Загостити в світ весна.
А химерна через зиму
Не гуляла танець свій,
Лиш тепер ся нагадала
І вбирає дивний стрій.
Надіває аж дванадцять
Волохатих кожухів
І гуляє верховинов –
Ти думаєш: божий гнів
Розпустився божим світом,
Що надходить кінчина, –
А то танець розпочала
Полонин дочка страшна…
2
Чорні хмари розійшлися,
Дикий вихор вже утих –
І не крячуть гайворони
Вже на деревах сумних.
Мочарами вже зацвіли
Бриндушечки без числа,
А лугами вже співає
Щебетушечка мала.
Вже дівчата чорноброві
Кужіль кинули в куток
І співають зільниками
Наших милих веснянок.
На горбочку під дубровов
Хлопці співанок вже тнуть, –
А в долині в луговині
Вівці скачуть і пасуть.
Видко, видко, вже Євдоха
Поскидала кожухи;
Як гуляти докінчила,
Щезли всі зими страхи.
Подобріла, погулявши:
«Отепер я відпічну!
А ви, люди, привітайте
Щебетушечку весну!»
