Одним доля на сорочку
Льон пряде дрібненький,
Другим дитя у кориті
Колише маленьке,
Третім мило усміхаєсь
І в вечір і рано,
Лиш до мене неприхильна,
Дивиться погано,
Мов та відьма кощавая,
Зжерти мене хоче;
Як червак, моє серденько
І гризе і точить.
Чому, Боже милостивий,
Талану не маю?
Що є остре терня долі,
Бідний, то лиш знаю.
Другі в щастю купаються,
Сонце все їм світить,
А я в’яну, мов та квітка
Без роси у літі,
В’яну, в’яну і всихаю,
Світ мені не милий.
Но та доля, люта доля
Додає ще сили,
Щоб ще довше горювати
І зносити муки, –
Прикувала нещасного
До скали за руки,
І як того Прометея
Мучить, серце точить,
Дзюбом волос ми іскає
І клює ми очі.
